Хвилина мовчання…

Сьогодні минає третя річниця з дня, як перестало битися героїчне серце нашого земляка, зміївчанина Олександра Геріка.
Він був досвідченим воїном.
Мужнім, відважним, сильним.
Людиною, яку щиро поважали побратими.
Ще з 2014 року Олександр став на захист України — і залишався вірним присязі до останнього подиху.
Народився у Змієві, навчався у Зміївській школі №2. Обрав шлях воїна і пройшов його гідно.
Молодший сержант, командир першого стрілецького відділення.
4 квітня 2023 року, поблизу населеного пункту Оріхово-Василівка Донецької області, під час евакуації після тяжкого поранення, отриманого внаслідок ворожого обстрілу позицій підрозділу, його життя обірвалося.
Йому було 47…
У нього залишилася любляча родина — діти, рідні, близькі.
Вам — сили і мужності пережити цю непоправну втрату.
Сьогодні мало б виповнитися 37 років ще одному нашому земляку — Роману Мазніченку із села Таранівка.
Він був людиною з золотими руками і великим серцем.
Після школи здобув фах столяра. Працював, служив, допомагав. Його знало все село — і далеко за його межами. До нього зверталися, йому довіряли, на нього покладалися.З перших днів повномасштабного вторгнення Роман став волонтером — ремонтував військову техніку, підтримував наших захисників, робив усе, що міг.
А згодом і сам став до лав Збройних сил України. Старший солдат. Люблячий чоловік. Батько трьох дітей. Людина з відкритою душею.
Він загинув 1 січня 2025 року…
У перший день нового року.
Війна забирає найкращих.
Тих, хто вмів жити, любити і бути опорою для інших.
Ми пам’ятаємо.