Хвилина мовчання

Він писав мамі, що скоро приїде у відпустку. Вона чекала. Він теж дуже хотів додому. Але не встиг…
Сьогодні,16 серпня, Владиславу Слюсару мало б виповнитися 23 роки. Вік, коли попереду — ціле життя. Мрії, кохання, плани, родина, майбутнє.
Владислав народився 18 серпня 2003 року в селі Геніївка Слобожанської громади. Світлий, щирий, працьовитий хлопець. Уже з 12 років він працював, намагався допомагати своїй родині. У школі його любили за доброту, відкритість і ту особливу щирість, яку неможливо зіграти.
Після школи Владислав вступив до Регіонального центру професійної освіти будівельних технологій у Харкові, де здобув професію муляра-електрозварювальника.
У 18 років його призвали на строкову військову службу. А в лютому 2024 року Владислав прийняв уже власне, доросле рішення — підписав контракт і став до лав Національної гвардії України.
Він служив у штурмовій бригаді оперативного призначення «Червона калина», був мінометником другого мінометного взводу військової частини А3228. Чесний, сміливий, відповідальний — таким його знали побратими. І навіть там, серед війни, він залишався тим самим Владом — відкритим, комунікабельним, усміхненим, завжди з душею до людей.
8 травня 2025 року під Покровськом Владислав загинув від кулі снайпера. Разом із ним загинув і його побратим.
Йому був лише 21 рік.
Незадовго до загибелі Влад писав мамі, що скоро приїде у відпустку. Вдома його чекали. Чекала родина, яка безмежно його любила. Але обійняти рідних ще раз йому не судилося…
У Геніївській школі, де колись навчався Владислав, на його честь відкрили меморіальну дошку. Тепер звідти дивиться зовсім молоде обличчя хлопця, який мав жити, працювати, кохати, створити власну родину. Але віддав своє життя...
Світла пам’ять Герою.
Вічна шана Владиславу Слюсару.