Хвилина мовчання. Пам’яті Людмили Балабухи.

Жінка, мати, бабуся. Боєць, парамедик. Героїня.
Солдатка з вогнем у серці.
Людмилі назавжди 46…
Сьогодні — рік, як її немає. Але її сила — назавжди з нами.
Родом із Казахстану, вона з 16 років жила на Зміївщині, у Зідьках. Працювала продавчинею в Малій Рогані. І коли повномасштабна війна прийшла у її мирне життя — Людмила не втекла від неї, а пішла їй назустріч.
У березні 2022 року Людмила Балабуха добровільно вступила до лав ЗСУ.
Стала солдатом, помічником мінометника 92-ї окремої штурмової бригади.
Закінчила курси парамедика. Рятувала життя на «нулі». Пройшла підготовку вогнеметника.
Вона визволяла Харківщину. Нищила окупантів у Балаклії, Ізюмі, Чугуєві.
І майже весь час була на передовій — у найгарячіших точках.
10 травня 2024 року поблизу Чугуєва вона загинула, виконуючи бойове завдання.
Захищаючи нас усіх. До останнього.
Слава Україні!
Героям слава!