️ Історія Павла Сенчука: найстарший житель Зміївської громади, ветеран, танкіст, видатний вчитель та люблячий сімʼянин

У 2025 Павлу Степановичу Сенчуку, жителю села Таранівка, виповниться 102 роки. Він — не просто найстарший житель Зміївської громади, а людина, чий життєвий шлях вартий глибокої шани.
Павло Степанович народився 12 листопада 1923 року. Його родина переїхала на Харківщину з Полтавської області. Батько займався постачанням зерна до пташиної ферми на Зміївщині. Але спокійне життя родини було зруйноване війною. Коли почалася Друга світова, старший брат і батько пішли на фронт, а юного Павла німці вивезли до концтабору в Німеччину.
Та навіть у найтемніші часи Павло не втратив рішучості: він організував втечу з табору і невдовзі приєднався до армії, став танкістом. Брав участь у бойових діях, зокрема у визволенні Праги разом із чеськими побратимами. Після перемоги ще кілька років залишався на службі, а додому, на Зміївщину, повернувся у 1948 році.
Саме тут, у рідному краї, він зустрів свою майбутню дружину. У 1951 році пара побралася. Подружжя присвятило життя вихованню молоді — Павло Сенчук 28 років викладав математику в сільських школах: Козачанській, Гомільшанській та Пасічанській. Його пам’ятають як уважного, вимогливого, але доброзичливого вчителя, який вмів надихати учнів.
Разом із дружиною вони були зразковою парою — у гармонії, любові та взаємній повазі. Проте незадовго до святкування 50-річчя весілля трапилася страшна трагедія — кохана дружина Павла Степановича загинула, потрапивши під потяг. Цей біль він ніс крізь роки.
Проте сила духу, підтримка родини та внутрішня доброта допомогли йому вистояти. У Павла Степановича — дві доньки, двоє онуків та четверо правнуків. Частина з них живе за кордоном, інші — через війну опинилися в різних куточках України та світу.
Зараз пан Павло живе у Таранівці, поруч — вірний песик та донька Ольга. Вона дбає про тата і з любов’ю говорить про нього:
«Батько у нас дуже добра людина. Він ніколи нікого не образив, нічого поганого не сказав. Тому, я думаю, через це йому Бог дав стільки років»
Попри поважний вік, Павло Сенчук зберігає ясний розум, активно цікавиться новинами і тримає в серці головну мрію — якнайшвидше завершення війни.
У Зміївській громаді залишилося лише троє живих ветеранів. І кожен із них — це голос історії, жива пам’ять про подвиги, біль і силу поколінь, що пройшли крізь пекло, але залишилися людяними.